30 січня 2025
14:25
1246
“Якщо ми не станемо воювати, ми програємо країну”
Військовий психолог з Краматорська поділився, як працював рекрутером у ТЦК, а також власними думками щодо проблем з нестачею людей в армії.
Краматорець Ігор Бутов наразі є військовим психологом. Нещодавно він два тижні відпрацював рекрутером від своєї бригади в одному з ТЦК Харкова. В його обов'язки входило відбирати та агітувати військовозобов'язаних, які потрапляли у ТЦК, вступати до його підрозділу.
Ми попросили його розповісти про цей досвід, а також поділитися думками щодо теперішньої болючої ситуації з набором кадрів для служби в армії.
“Наївно припускав, що ми всі підемо воювати”
Сам Ігор нині служить в підрозділі Нацгвардії. Каже, що в психологію прийшов у 1999 році після строкової служби в армії. Саме в армії він нею й зацікавився. Потім здобув відповідну освіту. Проте на початку великої війни пішов добровольцем на фронт не за фаховою освітою.
“Я наївно припускав, що ми підемо [захищати Україну] всі, що я просто піду трошки раніше. Але підемо всі, - розповідає Ігор. - Перший рік я воював на посаді звичайного стрільця. В одній з хат знайшлися книжки по психології. Я їх почитав, згадав, що я такий фахівець. Поставив собі за мету знайти посаду. І я її знайшов. Влаштувався вже військовим психологом”.
Він розповідає, що бійці різні. Тому і до психолога в армії ставляться по-різному. Адже й цілі звернень до психолога можуть бути теж різними. Комусь психолог потрібен, щоб покращити самопочуття та продовжити воювати. А хтось, відверто зауважує Ігор, психолога використовує, щоб не воювати - мати підставу для уникнення військової служби.
Від цих початкових цілей, на його думку, й залежить ставлення до військового психолога та відгуки про роботу такого фахівця - хтось висловлює подяку, а хтось скаржиться.
Власною зоною відповідальності у своїй роботі Ігор вважає формування або підтримку єдиних цілей та цінностей у бійців підрозділу. Зізнається, що наразі такої цілісності та єдності добитися вкрай важко. За його спостереженнями, загалом тепер мало таких підрозділів, в яких у військових сформована ця ментальна єдність. Навіть відомі та потужні бригади переживають зараз серйозні проблеми з особовим складом - людей не вистачає. А у тих людей, хто вже у війську, все рідше можна відчути сильно виражену вмотивованість продовжувати служити.
Одним з демотивуючих факторів Ігор називає відсутність термінів служби.
”Я служу в бойовому підрозділі. Є втрати, великі втрати. І бійців не вистачає. А ті, що є, вони воюють, буквально, за себе, за того хлопця і ще за декілька хлопців. Ви можете уявити, який у них психологічний стан? Вони дуже втомились. Не скажу, що всі, але деякі відчувають розчарованість. Вони бачать, що відбувається, по ТВ, вони бачать виступи про те, що не потрібно служити... Все це відображається на них”, - каже Ігор.
“Якщо бійці хочуть воювати, то вони воюють і кульгаві, і з інвалідністю”
Під час роботи рекрутером Ігор підбирав до свого підрозділу кандидатів з-поміж тих людей, яких залучали співробітники ТЦК. Каже, що в розрізі нестачі кадрів при відборі людей він орієнтувався здебільшого на вік та відносно припустимий стан здоров’я.
“На практиці свого підрозділу знаю, що якщо бійці хочуть воювати, то вони воюють і кульгаві, і з інвалідністю. Тому якщо людина придатна до служби, в неї немає відстрочки або бронювання, то я відбирав таку людину до свого підрозділу”, - розповідає Ігор.
Далі з людьми, які підпадали під його критерії, він проводив, як сам називає, м’яку агітацію - розповідав про умови служби в його бригаді.
“Пояснював “принади” служби в Національній гвардії, - уточнює Ігор. - Щоб вони робили усвідомлений вибір. Я їм описував усі тяготи, які можуть бути, усі складнощі. В принципі, через те, що я говорив про це відверто, доволі багато людей обирали саме мій підрозділ”.
На його думку, максимальна чесність з рекрутами щодо умов служби є не тільки запорукою довіри до рекрутера, але й впливає на ставлення до майбутньої служби.
Бригада Ігоря - бойова, і здебільшого потребує саме піхотинців, аніж фахівців інших галузей. Адже піхота - це підрозділ, який зазнає найбільших втрат.
“Фахівці на війні “вибиваються” набагато рідше. Зараз фахівців вистачає й в моєму підрозділі, й в армії, в цілому. А посадки тримати нікому. Тому нас тиснуть по всіх фронтах. Катастрофічно не вистачає піхоти”,- каже Ігор.
Відверто додає, що в таких умовах важко бути відвертим з рекрутами - складно вмотивувати піти служити в піхоту. Знає, що деякі рекрутери від інших підрозділів могли вдаватися до певних хитрощів, аби вмовити людей піти до них.
“Людям, яких я набирав, чесно казав, що я не можу їм гарантувати ніяких посад. Навіть, якщо з-поміж них були фахівці, - розповідає Ігор. - Бачив, як дехто розповідає “казки Віденського лісу”. Той, хто їм на цьому етапі гарантує якісь посади кухаря чи діловода, відпустки тощо, той їм бреше”.
Він пояснює, що рекрутери набирають людей у навчальний центр, де рекрути проходять базову військову підготовку протягом двох місяців. Після завершення навчання вони повертаються у свій підрозділ. І тільки тоді вирішується питання з посадою. Оскільки за час навчання бійця в його підрозділі можуть відбутися певні зміни, складно спрогнозувати, які посади будуть актуальними, а які ні. Тому рекрутери у ТЦК під час набору людей до свого підрозділу не можуть однозначно пропонувати якісь конкретні посади.
“Взагалі посаду можна вибрати на етапі до того, як ти приїхав в ТЦК. Тобто ти вибираєш посаду, тобі віддають відношення з частини, а вже з оцим відношенням ти приходиш в ТЦК. А людина, котра потрапила в білому бусі в ТЦК, вона вже не має такого вибору - вона йде туди, куди її відправлять”, - вважає Ігор.
Також розповідає він про свої враження щодо роботи співробітників ТЦК. Хоч мобілізація та рекрутинг є, по суті, різними процесами, співпраця рекрутерів від підрозділів та співробітників ТЦК проходить злагоджено. Він пояснює це тим, що бригади ТЦК під час залучення людей водночас з виконанням власних задач орієнтуються й на кадрові потреби конкретних підрозділів.
Додає, що деяких людей, яких привозили робітники ТЦК, не брав, адже заздалегідь передбачав, що вони не пройдуть відбір лікаря підрозділу. Тих, хто не підходив Ігорю по критеріях відбору, відправляли в інший центр.
“Хтось набирає собі людей не так прискіпливо. Є підрозділи, які набирають навіть обмежено придатних. Не знаю напевно, що за задачі вони там можуть виконувати. Але у війську багато функціональних обов'язків, де не потрібно здоров'я, як у Шварценеґґера”, - пояснює Ігор
"В армію треба йти не для того, щоби “перетоптатись” на комфортному місці"
Про те, як ТЦК працює “в полі”, Ігор розповідає виключно з власного досвіду. І наводить приклад, як сам неодноразово перетинався з робітниками ТЦК на вулиці.
“За цей рік мене в Харкові зупиняли, мабуть, понад десяти разів. Документи у мене перевіряли. Руки не крутили, не били. Показував документи й мене відпускали”, - констатує Ігор.
Також зазначає, що за час роботи рекрутером він не зіштовхнувся з якоюсь занадто бурхливою реакцією військовозобов'язаних, яких залучали та доставляли працівники ТЦК. Не чув від них ані негативних висловлювань, ані звинувачень щодо порушення прав тощо.
“Такого негативу не було, - каже Ігор та категорично додає: - Але я знайшов би, що відповісти людині, якби вона мені сказала, що я змушую її служити та порушую її права. Зазвичай у таких випадках я в дуже м’якій формі пояснюю людині, що вона підохреніла. Тому що я три роки вже тягну службу за неї. Чи не порушення це моїх прав і прав хлопців, що зараз у війську? Я виконую свою задачу - наповню підрозділ, щоб я та мої хлопці мали можливість піти додому”.
Він з професійним розумінням ставиться до того, що людям притаманно піклуватися про власну безпеку. Тим і пояснює теперішню тенденцію з-поміж військовозобов’язаних обирати місце для проходження служби якомога далі від фронту. На підтвердження цієї думки наводить власні спостереження, що за останні два роки у піхоту до його підрозділу не прийшов жоден доброволець. Приходять добровольцями здебільшого на “теплі” та “ситні” місця.
Ігор цим обурюється та різко висловлюється, що за таких обставин країна втратить шанси на перемогу в цій війні.
“Якщо ми не станемо воювати, то ми програємо країну. Тому ті, хто зараз йде у військо, мають усвідомлювати, що в армію треба йти не для того, щоби “перетоптатись” на комфортному місці. А для того, щоб захищати своє право на життя та життя своїх близьких. Якби три роки тому ті, хто стали добровольцями, йшли не воювати, а вибирати якесь місце, де тепліше та ситніше, нам вже був би кінець. На жаль, такі люди закінчилися. І тепер або з'являться інші, або нам прийде кінець”, - каже Ігор.
KramatorskPost
Якщо ви хочете залишити коментар, прохання авторизуватися або зареєструватися.