Форум Краматорська

1 жовтня – День захисників та захисниць України!

Сьогодні наша країна відзначає День захисників і захисниць України, які щодня борються за свободу й незалежність своєї Батьківщини.

А ми дякуємо тим, хто мужньо протистоїть російській агресії, захищаючи нашу землю, наші родини та наше майбутнє.

В умовах повномасштабної війни цей день проходить в Україні втретє. Завдяки нашим захисникам, які боронять нашу державу, ми маємо змогу жити вільно.

До 2014 року Україна відзначала День захисника Вітчизни 23 лютого, як і усі інші країни, що були у складі СРСР.

Втім, після російської окупації Криму і збройної агресії на Донеччині та Луганщині, було встановлено нову назву свята – День захисника України, який почали відзначати 14 жовтня.

У 2023 році ПЦУ й УГКЦ перейшли на новоюліанський календар, тому дати більшості свят змінилися. Зокрема, День захисників і захисниць України та День Покрови Пресвятої Богородиці, які тепер щорічно відзначається 1 жовтня.

Слава нашим захисникам і захисницям!

Слава Україні! Героям слава!

Загинув захисник України із Краматорська Сергій Стукаленко

Він пішов добровольцем на війну у квітні 2022 року.

Краматорськ знову ховатиме свого Героя: під Роботино загинув 54-річний Сергій Леонтійович Стукаленко.

Останні 20 років він працював у мартенівському цеху Новокраматорського машинобудівного заводу. Є сім'я: дружина Алла, дочка Катерина та двоє онуків - Дмитро та Іван.

В квітні 2022 року Сергій Стукаленко вивіз родину до Львова і пішов добровольцем у військкомат - захищати країну і свою сім'ю від російських окупантів.

З 19 квітня, в складі 65 бригади, старший водій-гранатометник зенітно- ракетного взводу 1 механізованого батальйону. Сергій Стукаленко відправився на Запоріжський напрямок, де воював до теперішнього часу. Воював гідно, має нагороду "Ветеран Війни".

Третього січня 2024 року головний сержант Сергій Стукаленко загинув на Запоріжському напрямку при виконанні бойового завдання поблизу н.п Роботино.

"Чекаємо татуся додому, щоб придати його тіло землі, - пише у Facebook дочка Героя Катерина Матюшина. - Дату та час поховання напишу на своїй сторінці. Ховати будемо на Алеї Слави в Краматорську".

Вічна пам'ять Герою...

115 років тому народився лідер ОУН Степан Бандера

115 років тому, 1 січня 1909 року, у селі Старий Угринів (тепер Калуського району Івано-Франківської області) в родині греко-католицького священика народився лідер Організації Українських націоналістів Степан Бандера.

Про це інформує Донецька обласна державна адміністрація

Степан Бандера увійшов в історію як український політичний діяч, революціонер, один із радикальних та чільних ідеологів, практиків і теоретиків українського націоналістичного руху XX століття. Після розколу в 1940 році Організації українських націоналістів Бандера був головою Проводу ОУН-Б. Попри багаточисленні домисли та наклепи, які поширювала радянська пропаганда навколо його імені, сьогодні для всіх свідомих патріотів України Степан Бандера є національним героєм, а його статус Борця за незалежність України у XX столітті є законодавчо визначеним.

2008 року Степан Бандера визнаний третім зі ста Великих Українців після Ярослава Мудрого та Миколи Амосова за підсумками опитування громадської думи «Великі Українці».

Знадобилося чимало часу, перш ніж вдалося відновити історичну справедливість навколо постаті Степана Бандери, і на сьогодні, завдяки дослідникам, відтворено об’єктивну картину ролі Степана Бандери у роки Другої світової війни як політика, що протистояв гітлеризму і ніколи не йшов на співпрацю з німецькими окупантами. Отже, згідно з хронологією подій Другої світової війни, провідником, тобто головою Проводу ОУН, «Сірого» (Степана Бандеру) обрали у Кракові на Другому Великому Зборі ОУН, який відбувався 31 березня-4 квітня 1941 року. 30 червня 1941 року у Львові було проголошено Акт відновлення Української держави (автори Акту Степан Бандера та Ярослав Стецько).

5 липня 1941 року ґестапо арештувало С. Бандеру біля Белза, і через Люблін його відіслали до Кракова. Наступного дня відбулася розмова шефа уряду Генеральної Губернії Бюглера і Степана Бандери з вимогою відкликати Акт 30 червня. Коли Степан Бандера відмовився, гестапо заарештувало провідника українських націоналістів.

9 липня Степана Бандеру разом із жінкою Ярославою і тримісячною дочкою Наталкою відправлено в Берлін, під домашній арешт. 15 вересня 1941 року етаповано в тюрму ґестапо на Ліхтерфельде-Ост. З початку січня 1942 року до серпня 1944 року він перебував у спеціальному блоці № 9 Целленбау (Zellenbau) для осіб високого статусу концтабору Заксенхаузен. Невисокий (159 см.) 33-річний в’язень на прізвисько «Сірий» знаходився у камері № 73, поряд з якою була камера сина Нансена – Одда.

Там С. Бандера поневірявся до листопада 1944 року, поки його не викупив гетьман П.Скоропадський. У вересні 1944 року нацисти запропонували колишньому в’язню участь у керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію та на співпрацю не погодився.

Жертвами окупації – як нацистської, так і більшовицької, у різні роки стали рідні Степана Бандери та його дружини Ярослави, а також багато соратників провідника ОУН. У липні-вересні 1941 році в окупованому нацистами Львові були заарештовані члени ОУН (бандерівці), які доклалися до підготовки та проголошення «Акту відновлення Української держави», й акумульовані у тюрмі на Лонцького та в тюрмі «Монтелюпіх» у Кракові. В результаті перша група ОУН у складі 24 осіб, серед яких були двоє братів Степана Бандери - Олександр і Богдан, привезена в липні 1942 року до концтабору Аушвіц (Освєнцім).

Олександр Бандера, який був доктором політекономії, загинув у таборі Аушвіц у липні 1942 року.

В окупованому німцями Херсоні (є версія, що в Миколаєві) ґестапо розстріляло третього брата Бандери Богдана. А у львівській в’язниці вбили брата дружини. Тещу С. Бандери 26 липня 1944 року закатували лише за те, що її донька була заміжня за Бандерою. НКВД у Києві розстріляло 10 липня 1941 р. батька Бандери о. Андрія, а двох сестер Володимиру і Оксану вивезли в сибірські концтабори.

Не полишаючи жаги до розправи, радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року.

Нині, в умовах майже дворічного супротиву українців повномасштабному російському вторгненню, що триває з 24 лютого 2022 року, для багатьох наших співвітчизників ім'я Степана Бандери стало символом боротьби за незалежність України. Пісня «Батько наш Бандера, Україна – мати» є однією з улюблених у патріотичній спільноті. В публічному просторі пісня з'явилася у березні 2019 року у виконанні священиків ПЦУ під проводом протоієрея Анатолія Зінкевича. 1 січня 2021 року після панахиди з нагоди 112-ї річниці від дня народження Степана Бандери пісня прозвучала у виконанні духовенства ПЦУ Івано-Франківська.

На Донеччині, як і в Києві, Тернополі, Сумах, Полтаві та багатьох інших містах, щороку 1 січня на вшанування пам’яті Степана Бандери проводиться Смолоскипна хода. Зокрема у м. Слов'янську проведення Смолоскипної ходи на честь річниці з дня народження Бандери у 2015-2022 роках стало яскравою щорічною традицією. Всьоме відбулася масова Смолоскипна хода у Слов'янську й 1 січня 2022 року – майже за два місяці до повномасштабного вторгнення рф в Україну. Близько сотні людей з прапорами та смолоскипами у супроводі бійців Нацгвардії та поліції тоді пройшли середмістям Слов'янська від Соборної площі до пам'ятника Шевченка, після чого відбувся мітинг.

Юлія Дугінова була щирою, розумною, яскравою людиною з серцем справжнього патріота

Місяць тому, виконуючи службові обов’язки в лавах ЗСУ, загинула краматорська вчителька Юлія Дугінова.

Молода, розумна, щира, талановита жінка пішла захищати Україну за покликом серця. Загибель Юлії шокувала її родину, вчителів, колег, друзів та учнів. На прохання людей, які добре знали Юлію, цей матеріал пам’яті.

Юлія Дугінова народилася 21 травня 1987 року у Краматорську. Закінчила ЗОШ №4 (наразі ОЗЗСО №4 «Успіх»), потім Донбаський державний педагогічний університет. Стала вчителем математики та інформатики. Працювала за своєю спеціальністю у навчальних закладах Краматорська та області.

Анна Анохіна, колега Юлії, організатор культурно-дозвіллєвої діяльності в ДРУЦКРОІ "Донбас", досі не може говорити про загиблу у минулому часі. Біль втрати не відступає. Адже Юлія була прекрасною людиною, всебічно розвинутою і багато зробила у професії для слухачів Центру.

«З Юлечкою ми познайомились у нашому рідному місті Краматорську, ми разом були вихованцями гуртка позашкільного дозвілля " Декоративно-прикладного мистецтва" будинку Юних техніків під керівництвом чудового викладача Шаповалової Людмили Василівни.

Юлечка була дуже талановитою дівчинкою, вихованою, скромною. Вона робила красиві вироби, шила цікаві м'які іграшки, її роботи завжди брали на міські виставки.

Як мою колегу, я знаю Юлію Олексіївну щирою, доброзичливою, досвідченою, працьовитою і відповідальною, завжди відкритою до спілкування людиною, дуже ввічливою, готовою допомогти в будь-який час!

Я не хочу говорити про Юлечку у минулому часі, бо в моїй пам'яті і в пам'яті всіх, хто хоч один раз мав за щастя спілкуватися з нею, вона назавжди залишиться світлою, активною і яскравою людиною, життєлюбом. Я жодного разу не бачила її без усмішки на вустах, вона була дуже добра і освічена дівчина у різних питаннях. Я досі не можу повірити в її загибель.

Юлія Дугінова останнім часом працювала методисткою кафедри природничо-математичних дисциплін та методики їх викладання Донецького облІППО. У мирні часи ми разом співпрацювали у Державній реабілітаційній установі " Центру комплексної реабілітації для осіб з інвалідністю "Донбас" під керівництвом Фоміної Світлани Олександрівни. Юлія Дугінова була чудовим викладачем Інституту підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів під керівництвом Останкової Лариси Анатоліївни і навчала групи слухачів нашого центру: "Операторів комп'ютерного набору", "Операторів комп'ютерної верстки".

Юлія також викладала "Ментальну арифметику". Вона сама розробила і використовувала, унікальну і пізнавальну методику викладання незрячим і нечуючим людям. Мала потужний, математичного складу розум!

Я пригадую, що якось у нас був на реабілітації молодий хлопчина, який нічого не бачив і не чув. Юлія Олексіївна придумала для нього наклеїти на клавіатуру літери зі шрифтом Брайля, вона навіть залишалася і індивідуально займалася з цим хлопчиною у свій власний час. І результати цих зайнять були чудові!!!

Юлію Олексіївну любили і поважали не лише слухачі, яким вона викладала предмети, а й колеги і керівництво. Вона завжди ретельно пояснювала матеріал слухачам центру і жодному не відмовила у допомозі, якщо комусь вона була потрібна. А які професійні слайд - презентації і відеоролики вона вміла робити і навчала інших цій справі. Мене особисто і моїх колег у тому числі. Я дуже вдячна їй за передані знання.

Юлія була всебічно розвинута особистість! Вона цікавилася не лише роботою, а й захоплювалася мистецтвом, була креативною людиною, полюбляла відвідувати вистави, грати в настільні ігри з друзями, придумувати щось нове і цікаве, опікуватися тваринами. У неї жила дуже стара собачка, яка постійно хворіла, але Юлія її дуже любила і постійно водила по різним ветеринарним закладам. На роботу, по вулиці Парковій, вона полюбляла їздити на своєму гироскутері.

З перших днів повномасштабного вторгнення Юлія пішла добровольцем захищати нашу Україну. Вона писала мені, що займається волонтерством... Більше ми ніякі теми не обговорювали... 21 травня Юлія народилась, а 19 вересня 2023 року Юлія загинула, виконуючи службові обов’язки в лавах ЗСУ. Я вважаю, що вона по життю була справжнім патріотом роботи, середовища, рідної Батьківщини. Вона завжди до всього підходила даже відповідально і старанно!

Про загибель на військовому полігоні під Львовом Дугінової Юлії Олексіївни мені першою повідомила директорка ДРУ "Донбас- Прикарпаття". Я не можу досі отямитися від цієї новини. Потім вже мені зателефонували багато людей, які її знали, спілкувалися з нею, у яких вона викладала, вони також плачуть і не можуть повірити в її загибель... Юлею поховали у Краматорську 23 вересня 2023 року на цвинтарі по вулиці Кима на 3 вулиці (ліворуч і до четвертого перехрестя, і праворуч могила).

Наша Героїня, мужня та смілива молода дівчина, справжня патріотка залишиться назавжди у наших серцях!

Словами не можна передати цю біль! Вічна тобі пам'ять, Юлечко! Ця клята війна забирає найкращих, цвіт нації, залишаючи у серцях болючу рану втрати! Співчуття мамі, рідним і близьким людям! Шана та доземний уклін всім загиблим! Ще одним янголом на небі стало більше».

Олена Дрига, вчителька, однокласниця Юлії Дугінової каже, що в неї було гаряче серце справжнього Патріота. І тому вона не могла сидіти в такій ситуації і просто чекати Перемоги . Але серце болить за Юлію, яка не встигла навіть пожити та стати мамою.

«З Юлею ми навчалися у ЗОШ №4 з 1 класу і до закінчення школи. Я її пам'ятаю завжди зосередженою, уважною, вона, здавалося, "не літала у хмарах", як інші діти. Юля була спокійна та врівноважена.

У дитинстві вона ходила на гурток пошиття м'яких іграшок, їй дуже подобалося щось робити своїми руками. Розповідала, як із мамою пекла торти. У старших класах Юля захоплювалася астрономією - займалася в Малій академії наук і писала роботу з астрономії. У неї завжди був потяг до математики.

Якщо було завдання з зірочкою, то Юля завжди його вирішувала. Вона навчалася у Донбаському державному педагогічному університеті на фізико-математичному факультеті та після його закінчення стала учителем математики.

Я не знала до повідомлення про її загибель, що вона пішла служити. Новина про загибель стала шоком. Як так? Чому й за що? Вона так і не встигла стати мамою...

Але мабуть, вона не змогла сидіти, склавши руки, і пішла безпосередньо сама наближати нашу Перемогу. Гаряче серце справжнього Патріота. Так, вона була такою... І неймовірно шкода, що пішла так рано і так несправедливо. Пишаємось і пам'ятаємо...».

Катерина Ульянова, класна керівниця Юлії Дугінової добре знала родину загиблої.

«Я була 7 років класним керівником у класі, де навчалася Юлія. Я також навчала і її брата. Тому я дуже добре знаю цю родину. З мамою Юлії, Людмилою Миколаївною, ми багато спілкувалися, втратили зв'язок тільки після початку війни. І батько теж прекрасна людина. Родина Юлії дуже гарна, працьовита. Вони ніколи не відмовляли вчителям, завжди допомагали у всьому. Я коли дізналася про загибель Юлії, не могла довго повірити і заспокоїтися.

Юлія була дуже вихованою дівчиною. Вона ні з ким не сварилася, не ставила себе вище за когось. Скільки було проведено в нас класних годин, на теми працьовитості, патріотизму, охорони природи та ін., вона все це сприймала, як якийсь закон, що от потрібно робити так і не інакше.

Скромна, вихована, доброзичлива, старанна. Але вона прагнула брати участь у всіх заходах. Це така працьовита дівчина, ви навіть не уявляєте. А найголовніше – вона кожному хотіла допомогти.  Така вона була.

І ще вона була така тиха, але наполеглива у досягненні мети. Якщо вона чогось хотіла досягти, то йшла до цього і досягала.

Юля завжди знала, що буде вчителем. Просто вона це знала, це було, як факт. Ніяких вагань з цього приводу. І після школи вона закінчила ДДПУ. Була вчителем інформатики у школі, потім працювала у ДІТМі та інших навчальних закладах. Серед учнів її у ДІТМі була також моя учениця, дитина з інвалідністю. І вона стільки уваги їй приділила, стільки занять провела для неї…

Я не знала, що Юлія пішла захищати нашу країну. Бо ми в березні виїхали з Краматорська. І я шокована новиною про загибель Юлії. Не знаю, які слова можна підібрати, щоб втішити її матір. Матір, яка душі не чаяла в своїх дітях і втратила їх обох. Брат Юлії пішов з життя кілька років тому. Я дуже співчуваю матері Юлії, дуже сумую, що так сталося. Так не має бути.

Тетяна Чегринець, перша вчителька Юлії Дугінової, назвала свою ученицю «своєю відмінницею та надією». Дівчинкою, з добрим та щирим серцем.

«Зараз говорю, але сльози ллються... Маленька, повненька дівчинка, завжди з посмішкою на обличчі. Хоча, як учениця, була дуже серйозна! Моя відмінниця, надія!!!

Дуже комунікабельна, ватажок серед однолітків, які її поважали за чесність та добре серце! Вона вміла переконувати усіх, але ставилась доброзичливо до інших. Бо в неї було присутнє співпереживання.

Легко зближалася з однолітками,бо їй була присутня простота в спілкуванні. Не одні виховні заходи не обходилися без Юлечки!!! Вона вміла, як співати, так і танцювати. А як вона читала вірші!!!! Але найулюбленіше заняття - це малювання. Скрізь, хоть на маленькому аркуші, хоть на обкладинці зошиту, були тваринки, яких вона обожнювала!!!!

Дуже добре знаю її матір! Люся, щира тобі подяка за те, що виховала патріота, справжню захисницю України. Хай Господь Бог допомагає перенести важкий біль втрати рідної донечки. А ми будемо пам’ятати Юлечку та пишатися нею».

Колеги Юлії Дугінової з Донецького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти також висловили глибокі співчуття родині та близьким.

«19 вересня 2023 року Юлія загинула, виконуючи службові обов’язки в лавах ЗСУ. З перших днів повномасштабного вторгнення вона пішла добровольцем захищати нашу країну. Сумуємо разом із вами і низько схиляємо голови у скорботі. Колеги завжди пам’ятатимуть її щирість, доброзичливість, професіоналізм, добрі справи та світлу душу. Шана та вічна пам’ять Героїні, яка стала на захист рідної України та кожного з нас! Герої та справжні патріоти не вмирають, вони залишаються у наших серцях!».

“Воював, допоки міг. Навіть коли боровся зі смертельним недугом”: помер воїн ТрО Краматорська Євген Буран

Останні місяці він вів надважкий бій з хворобою, що забрала його життя. На згадку про Євгена ми зібрали спогади від рідних, друзів та побратимів

Звістка про смерть Євгена Бурана була для всіх, хто його особисто знав, як грім серед ясного неба.

В це неможливо було повірити. Він же мав бути завжди…

Він був таким тихим, наче непомітним, але таким справжнім. І він завжди був.

Він завжди був поряд: на наших зборах, на музичних тусовках, в кав'ярні, де ми часто збиралися в мирні часи, щоб обговорити життя міста та спланувати якийсь захід.

Потім він став приходити не сам, а з собакою. І цей тандем, Буран і дворовий пес, - це була справжня любов. А потім ми дізнались, що він пішов до ТрО. А потім, що він серйозно захворів.

Зранку 31 липня Жеки не стало. Його здолала хвороба.

Ми хочемо згадати, яким він був та як відважно бився спочатку з росіянами, а потім зі своєю хворобою.

Тетяна Андрєєва, сестра

Жека мріяв про військову службу з дитинства. На строкову службу його не призвали через купу проблем зі здоров‘ям, але він не втрачав надію і час дарма. Він був серед перших краматорських “толкієнутих”, перетворивши квартиру на майстерню з виготовлення бутафорської зброї та ігрових костюмів.

Пізніше захопився страйкболом, перетворивши квартиру на майстерню з купою напіврозібраних автоматів, які він для себе і для друзів з усієї країни доводив до ідеалу.

Незрозуміло чому, але він дуже давно почав готуватися до війни. Так і казав: “Буде війна!” Хоча ніяких передумов для того на той момент і не було видно.

Тренувався, вивчав, майстрував.

У 2013 під час Революції Гідності поїхав на Майдан. Для нього було звично жити в польових умовах, але незвично було мирися з беззаконням.

Потім настав 2014. Найбільшим ударом для нього стало те, що найближчі його друзі по страйкболу, які дуже часто приходили в наш дім, пішли на бік “днр”. Саме через них тоді, у 2014, він морально не зміг стати в ряди добробатів.

"Я не можу. Я не зможу стріляти, знаючи, що по той бік - вони”. Тому він зайнявся розвідкою. Кружляв містом і околицями, збирав дані про позиції та рух “днрівців” і передавав через знайомих чи то в СБУ, чи то військовим.

Пізніше він декілька разів намагався мобілізуватися в АТО, але знов таки, через стан здоров‘я йому всюди відмовляли.

24 лютого 2022 десь о 6-й ранку він нас розбудив і сказав: “Війна почалася.” Дав якісь вказівки і поради.

А вже 25 лютого після нетривалого візиту в військкомат, ввечері вже був в частині ТрО. Так здійснилась його мрія.
В цивільному житті Жека був аскетом, весь його скарб вміщався в похідний рюкзак. На питання про службу в нього було дві відповіді: “все нормально” і “все добре”. І тільки коротенькі його повідомлення в фейсбуці давали трохи уявлення про те, де він і як він.

Але найважчій його бій чекав не на фронті. Поскаржившись на біль в животі, він потрапив у госпіталь в Дніпрі, де був діагностований рак шлунку вже в 4 стадії.

Лікування - процес нудний. Щоб не сидіти без діла, Жека захопився коптерами, перетворивши кімнату на майстерню зі збирання цих штук і на випробувальний полігон.

Лікування - процес надважкий. Після кожного курсу “хімії” він довго приходив в себе, біль, гостра реакція на холод, купа інших побічних ефектів. Але він бився. Строго дотримувався режиму, не пропускав приймання ліків. В нього з‘явилася нова мета - побачити Перемогу. На жаль, хвороба виявилася сильнішою. Він пішов тихо. Але він не програв.

Він перейшов на новий рівень.

І звідти радітиме Перемозі.

Юрій Трембач, директор компанії “Сателіт”

Інфрачервоне світло... Його не бачиш, але гріє саме воно.

Женя був мовчазним, зазвичай, не потрапляв у фокус уваги, проте якось завжди виявлявся там, де був потрібен.

Спокійно та впевнено - хоч розвідуючи блок пости сепарів, хоч створюючи реквізит для вуличної акції.

Коли почалося (повномасштабне вторгнення - авт.), він так само спокійно та впевнено взявся до зброї, воював в ТрО, допоки міг.

Зігрівав, навіть коли боровся зі смертельним недугом. Не вистачило сил на перемогу у цій боротьбі...

Мовчазний, спокійний, надійний.

Він відійшов у засвіти, але ми й надалі відчуваємо його тепло.

Євген Бойко, керівник проєкту “Добрий сусід”

Коли ми з Жекою познайомились, він був закритою людиною.

У 2019 році він доєднався до соціального проєкту "Добрий сусід" як волонтер і майже ніколи не пропускав виїзди до сімей.

В нього були попередній неприємний досвід на роботі з минулим колективом, а з нами він хоч і потроху, але почав розквітати, ділитись своїми проблемами, переживаннями.

До нас він доєднався, бо хотів робити щось добре для людей, для країни.

Жека дуже хотів потрапити у військо, але його не пускав військкомат.

На початку повномасштабного вторгнення Жека одразу вступив до лав Збройних сил України, трохи спілкувався з ним і розумів що нарешті він там, де хотів бути. Може не в такий час, але мені здалося, що він був щасливий.

Чим ближче ти його знаєш, то краще розумієш, що він був добрішою людиною, ніж здавався.

З ним не треба було філософствувати. Коротко по ділу, щоб зробити руками якомога більше.

Жека - найстабільніший волонтер, який віддавав в рази більше, ніж отримував.

Дуже шкода, що ми втратили такого воїна. Мої співчуття усім його близьким.

Олена Кубишка, волонтерка

Євген для мене був людиною-загадкою. Він мало говорив, але завжди влучно. Дивувала його майстерність: він вправно володів будь-яким інструментом, що потрапляв до його рук. Навіть вирізання гелловінських гарбузів в його виконанні виглядало ритуальною магією.

Олег Москвитін, побратим

З Євгеном я познайомився в перші дні початку повномасштабної війни з російською федерацією. На місці дислокації нашої частини в Слов'янську він зі мною ділив ліжко (ми спали по черзі).

Женя був мовчазний, небагатослівний співрозмовник, але за цим простежувалася надійність та впевненість, за принципом: менше слів - більше діла.

Так сталося, що ми з ним не були разом на “передку”, але я впевнений, що цей “чолов'яга” прикрив би мені й тил, і фланг! Він був воїном!

Про свою роботу в тилу ворога у 2014 році ніколи не розповідав, а те, що я чув від інших, викликало в мене відчуття захоплення та повагу.

Він завжди ділився своїм досвідом з іншими, що нам допомагало вижити в боях.

Коли Женя дізнався про свій страшний діагноз, не зламався, а став шукати напрямки, де б він міг бути корисним для армії. Знаходив і працював над ними!

Це велика втрата для нас, для війська та Держави!

Дякую долі, що звела мене з такою Людиною. І дуже шкодую, що так рано забрала Євгена від нас.

На фронті загинув випускник ЗОШ №33 Краматорська Сергій Пакін

На фронті загинув випускник ЗОШ № 33 Краматорська Сергій Пакін, повідомляється на сторінці школи у Фейсбуці.

"Гірка новина про непоправну втрату потрясла всю шкільну спільноту Краматорської ЗОШ І-ІІІ ступенів 33. У боях з російськими окупантами 3 липня загинув Пакін Сергій.

Слава Герою! Співчуття з приводу загибелі захисника України, випускника нашої школи.

Пекучий біль і гіркий смуток війни чорним крилом торкнувся нашої Красноторської громади.

У цей тяжкий час висловлюємо щирі співчуття батькам Сергія , усім родичам, близьким та друзям з приводу передчасної смерті нашого земляка-героя та розділяємо їх горе.

Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної, близької людини, та нехай добрий, світлий спомин про полеглого захисника стане сильнішим за смерть і назавжди залишиться в пам’яті рідних, колег, друзів, бойових побратимів, усіх, хто знав його, любив і шанував.

Сумуємо разом із Вами, низько схиляємо голови у скорботі.

Нехай душа загиблого Сергія знайде вічний спокій…

Герої не вмирають, вони залишаються в наших серцях!

Вічна пам’ять і слава українському воїну, який захищав рідну Україну і кожного з нас!

Світла пам’ять.

Карта для допомоги:

4731219650033883

4149500113314358

Пакіна Л.П".

ЦРУ запустило нову онлайн-кампанію із вербування російських шпигунів

Американське Центральне розвідувальне управління в рамках нового проекту пропонує росіянам, незадоволених війною проти України та життям у РФ, поділитися секретами зі спецслужбами США, і з цією метою в інтернеті було розміщено відео щодо вербування.

Про це повідомляє РБК-Україна з посиланням на CNN.

У ролику є новий канал ЦРУ в Telegram, який закінчується інструкціями про те, як анонімно та безпечно зв'язатися з американськими розвідниками. Крім того, відео розміщується на інших платформах, включаючи YouTube, Twitter, Instagram та Facebook.

https://t.me/SecurelyContactingCIA/6

Чиновники ЦРУ, які брали участь у проекті, заявили, що повномасштабне вторгнення РФ в Україну створило історичну нагоду, "щоб росіяни прийшли до нас і надали інформацію, якої потребують Сполучені Штати".

Це вже не перша кампанія з вербування, і попередні, розпочаті після широкомасштабної війни РФ проти України, були успішними.

За словами одного чиновника, повідомлення, яке вони сподіваються донести до росіян, які працюють "в чутливих областях" і мають доступ до цінної інформації, звучить так: "Ми розуміємо вас, можливо, краще, ніж ви думаєте".

Чиновник, який говорив на умовах анонімності, зазначив, що відео "абсолютно не призначене" для підбурювання або розпалювання заворушень серед ширших верств населення РФ. Такі ролики, додають американські чиновники, намагаються "апелювати до почуття патріотизму" у росіян, переконати їх стати більш активними.

Дане відео відображає відвертішу рекламу ЦРУ в соціальних мережах рік тому, через 2 місяці після початку широкомасштабного вторгнення РФ в Україну. Ці повідомлення містили аналогічні покрокові інструкції для потенційних російських інформаторів про те, як уникнути виявлення службами безпеки РФ за допомогою віртуальних приватних мереж або VPN та веб-браузера Tor, щоб анонімно та за допомогою шифрування зв'язатися з агентством засобами Dark Web.

"Війська (Путіна) продовжують зазнавати великих втрат у живій силі та техніці. Коли наприкінці минулого року він провів часткову мобілізацію, з країни втекло набагато більше росіян призовного віку, ніж Кремлю вдалося зібрати та відправити на фронт як гарматне м'ясо", - заявляв у квітні директор ЦРУ Вільям Бернс.

Він також зазначав, що невдоволення війною "продовжуватиме гризти російське керівництво під постійною дієтою державної пропаганди та практикованих репресій".

У ЦРУ вважають, що цінною інформацією з американською стороною готові поділитись десятки тисяч росіян. За словами чиновників, багато хто з цих людей може не знати, як зв'язатися з ЦРУ, або що їхня інформація може представляти інтерес.

Випускник ДДМА віддав життя за свободу України

Кравченко Віталій Олександрович (позивний ДАНТИСТ) загинув під Бахмутом, захищаючи нашу країну.

Воїн штурмової групи ВЧ А4123 ціною свого життя знищив ворожий бліндаж у районі села Кодеми поблизу Бахмута.

Віталій – випускник кафедри ПТМ 2004 року. Після закінчення ДДМА працював на ДП «АНТОНОВ» (тодішній «Авіант»), повідомили в Донбаській державній машинобудівній академії.

Гарний і досвідчений фахівець, знавець своєї справи. Активіст і спортсмен, людина слова і діла, добрий товариш і надійний друг. У пам'яті назавжди залишиться справжнім Чоловіком, який не боявся відповідальності.

Його рідні та побратими ініціювали петицію про надання Віталію звання «Герой України».

Вічна пам’ять і слава українському воїну!

Деколонізаційний закон ухвалено!
https://uchoose.info/dekolonizatsijnyj-zakon-uhvaleno/
23.03.2023

Звершилося. Верховна Рада ухвалила деколонізаційний закон. Його тексту ще не опублікований, але, судячи із порівняльної таблиці до другого читання, це проривний документ, що, нарешті, засуджує та забороняє пропаганду російської імперської політики в Україні. Насамперед, закон дає визначення кільком важливим поняттям: українофобія, русифікація, поневолені народи РФ, а також російська імперська політика, яка визнається злочинною, починаючи з часів Московського царства. В Україні повинні зникнути назви, що прославляють росіян, які були причетні до такої політики; російські географічні назви; історичні події тощо. Закон ставить крапку в багаторічних дискусіях. Вулиці Пушкіна, який оспівував російську експансію, чи вулиці Булгакова, який виправдовував убивство лікарем петлюрівця, – мають зникнути. Натомість, заборона не поширюється на тих росіян, які не заплямували себе служінням Кремлю та опиралися йому. Такими постатями є, наприклад, Андрій Сахаров і Валерія Новодворська.

Також буде заборонено продаж усяких сувенірів чи іншої продукції із російським прапором, гербом чи іншими зображеннями, пов’язаними з імперією. Так само мають бути демонтовані імперські пам’ятники (як, наприклад, Полтавській битві) і прибрано будь-які зображення чи написи, пов’язані з російською імперською політикою. Винятки зробили для музейних і приватних колекцій, а також торгівлі антикваріатом. Окрім цього, українські назви мають відповідати стандартам державної мови. Тобто такі міста, як Сєвєродонецьк чи Южноукраїнськ, мають бути перейменовані. У разі невиконання закону юрособами, політичними партіями чи іншими об’єднаннями громадян їхня діяльність підлягає припиненню через суд. Якщо ж органи місцевого самоврядування ігноруватимуть вимоги до перейменування, то це за них зробить Уряд.

На Донбасі загинув учасник проєкту Veterano pizza Михайло Йора

7 березня при виконанні бойового завдання у Донецькій області загинув учасник проєкту Veterano pizza Михайло Йора.

Про це повідомляється у фейсбуці проєкту.

У повідомленні зазначається: "Жахлива втрата для родини Veterano pizza і всієї України. 07.03.2023 в Донецькій області, під час виконання бойового завдання загинув Михайло Йора. Наш Мішка…

Міша захищав Україну з 2014 року. В 2016 році став незамінною частиною Veterano pizza і присвятив проєкту не один рік свого життя. Не один рік він вкладав душу у кожну піцу приготовлену для вас. І не один рік він наповнював добром усе і усіх,хто його оточував. Відкритий, чесний, веселий, завжди з посмішкою на обличчі, готовий допомогти і підтримати.

24 лютого Міша без жодних сумнівів знову пішов захищати нас з вами в складі 30 окремої механізованої бригади. На жаль, назавжди…

Подвиг Міші і десятків тисяч наших найкращих захисників і захисниць має бути недаремним. Ми маємо зробити усе можливе задля знищення ворога. Щодня, щохвилини, щосекунди робити усе задля перемоги.

Честь і вічна пам’ять нашому герою. Міша Йора був і назавжди залишиться частиною Veterano pizza. Спочивай з миром, друже".

Краматорець Сергій Вівдич загинув, захищаючи Україну

Майор Сергій Вівдич загинув 9 березня 2022 року у боях у Київській області.

Про це розповіли в Краматорській міській раді.

Офіцер народився у Краматорську. З дитинства мріяв стати військовим. У 2014-му році пішов до ЗСУ. Служив у 19-й окремій ракетній бригаді «Свята Варвара», саме в її складі захищав Україну від окупантів.

«З початку агресії, яка настала в 14-му році, призвався на військову службу для захисту територіальної цілісності та Незалежності нашої України. Впродовж цього всього часу проходив службу у військовій частині. Не зважаючи на свій вік, намагався і робив все, щоб у нашій державі був мир та спокій, мирне небо було. І ось ця агресія переросла у війну, під час якої наш побратим, брат, старший начальник загинув. Це дуже велика втрата для нашого підрозділу, для нашої України», – розповів підлеглий загиблого воїна Олег.

За словами побратимів і підлеглих, майор Вівдич був чесним, справедливим, розумним та добрим. Вони зазначають, що він був хорошим офіцером та фахівцем своєї справи. Завжди допомагав, підтримував, якщо щось не знаєш, то підказував, вчив.

На момент повномасштабної війни родина майора перебувала у Краматорську і лише після 24 лютого він вивіз їх до Хмельницького. А сам повернувся захищати країну.

Офіцер загинув від важких поранень, яких зазнав під час виконання бойового завдання. Його екіпаж потрапив під обстріл з російського безпілотника.

Поховали військового у Хмельницькому 12 березня.

У Сергія залишилися дружина, мати, син, донька та онук.

Меморіал Героїв: краматорець Анатолій Герман загинув, захищаючи рідну землю

Донецька ОВА та платформа Меморіал Героїв згадують убитих росіянами захисників з Донеччини.

Солдат Анатолій Герман, позивний Таліб, загинув 29 березня 2022 року під час мінометного обстрілу російськими військами позицій українських військових поблизу міста Вугледар. Воїну було 40 років. Анатолій народився і прожив усе життя в Краматорську.

Закінчив місцеву школу № 9, потім – професійно-технічне училище № 28. Працював на автотранспортному підприємстві у рідному місті, займався ремонтом радіотехніки й електрообладнання. Під час повномасштабного російського вторгнення чоловік став на захист країни у лавах Збройних Сил України.

Служив у 53-й окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха. «Він був людиною слова, мав добре серце. Любив Україну. Був гарним чоловіком і люблячим татусем. Дуже сумуємо, любимо, пам’ятаємо. Завжди в наших серцях. Герої не вмирають», – зазначила дружина загиблого. Поховали Анатолія у рідному Краматорську. У захисника залишилися дружина Оксана, донька Аделіна та син Кирило. З 24 лютого росіяни вбили 1388 мирних жителів Донеччини, поранили ще 3105. Наразі невідома кількість жертв у Маріуполі та Волновасі.

Kramatorsk.INFO вітає усіх з Новим 2023 роком!

Шановні друзі, українці!

Сердечно вітаємо вас з прийдешніми – Новим 2023 роком і Різдвом Христовим!

Рік, що минає, поділив життя України і кожного з нас на «до» та «після». Жахіття, які принесла на нашу землю війна, не змиє ніяка хвиля забуття.

Коли в усьому цивілізованому світі проходять святкові новорічні заходи, в Україні не вщухають обстріли і гинуть люди. Ці криваві події – з масованими бомбардуваннями російськими окупантами українських міст, знищенням цивільної і критичної інфраструктури, вимушеними переїздами цілих родин, приготуванням їжі на вогнищах, поминанням вбитих родичів і вшануванням подвигів мужніх українських воїнів, неможливо викреслити з пам’яті.

Але саме цей рік згуртував нашу націю, показав усьому світові, наскільки впевнена Україна у своєму бажанні жити у європейському просторі. Щоденно наші захисники демонструють свою звитягу і мужність, вражаючи своєю сміливістю і незламністю бойового духу. Вони є справжніми героями цього року, і саме про їхні подвиги та любов до рідної землі будуть читати у книжках майбутні покоління.

Тож, по-перше, бажаємо українським захисникам – і тим, хто зараз «на нулі», і тим, хто забезпечують їх прикриття з тилу – міцного здоров’я, щедрої вдачі і Божого благословення!

Любі українці, де б ви зараз не були: за кордоном чи у своїй домівці, у бомбосховищі, на станції метро чи у гуртожитку для переселенців, ми усім бажаємо скорішого повернення додому! Сил вам, витримки і натхнення!

Окрема велика вдячність армії наших волонтерів та усім, хто також щодня докладають зусиль, часом – неймовірних, ризикуючи власним життям, для забезпечення усім необхідним воїнів та нужденних громадян.

І нехай Новий 2023 рік стане роком нашої Великої Перемоги!

Мирного неба вам, сил, витримки і натхнення!

Загинув, захищаючи країну, фельдшер швидкої допомоги Сергій Літвіненко

13 листопада, на 55 році життя, захищаючи країну, загинув фельдшер Донецького обласного центру ектреної медичної допомоги та медицини катастроф Сергій Літвіненко.

Про сумну подію повідомляється на сторінці медустанови у Фейсбуці.

"З глибоким сумом повідомляємо про загибель Літвіненка Сергія Віталійовича, фельдшера з інформування бригад про виклик оперативно-диспетчерського відділу Центру.

Сергій Віталійович загинув 13 листопада на 55 році життя, захищаючи нашу країну.
Добрий, спокійний, уважний, розсудливий - таким Сергій Віталійович назавжди залишиться в наших спогадах.

Висловлюємо щирі співчуття дружині, близьким та рідним, поділяємо горе, сумуємо разом з вами, підтримуємо вас у годину скорботи.
Вічна, світла пам'ять.

Номер карти Приватбанку для допомоги 4149499154560195 (Садовська Олена Романівна, дружина)".