Історія військового з позивним "Дизель": воював з росіянами у "Шервуді", а тепер мріє відкрити свій тату-салон

Після отриманих на фронті поранень він працює у Краматорському ТЦК.

У нього два позивних - "Дизель" або "Хірург". Перше пов'язане з його роботою у війську, а друге - з його покликанням.

"Коли я прийшов у свій підрозділ, то там майже у всіх хлопців були свої позивні, а ми були новенькими. Перше, що хлопці придумали - спитати, на кого я вчився. А я був дизелістом техніки поїздів, тож мені приклеїли позивний "Дизель". А коли я був у госпіталі після поранення, то оскільки моє хобі - татуювання, була ситуація, коли я набивав своєму побратиму тату. Це тривало 12 годин без перерви, і хлопці, які були з нами в одній палаті, казали, що я працюю як м'ясник, як хірург, і назвали мене "Хірургом", - розповідає військовослужбовець.

25-річний "Дизель" в армії майже все своє доросле життя. Він навчався у 28-й школі у віддаленому краматорському селищі Новоселівка, а потім у шостій школі у Старому місті. Після школи поступив до Слов'янського коледжу транспортної інфраструктури, де вивчав професію помічника машиніста поїзда, але за освітою ніколи в житті ще не працював.

"Вийшло так, що нас від коледжа влаштовували у лиманське депо і треба було з воєнкомата забрати приписне. Я прийшов за приписним і мені видали повістку. Я пішов на строкову службу", - розповідає він.

"Дизель" демобілізувався у 20-му році, рік провів вдома, а потім вирішив знову піти до армії. "Нічого не хотілось іншого", - так він пояснює своє рішення.

Початок великої війни і перший бій з росіянами

У 21-му році краматорець підписав контракт на три роки з 81-ю окремою аеромобільною бригадою, проходив службу в розвідувальній роті на посаді старшого навідника АГС-17. Але перші місяці великої війни він та його побратими воювали як піхотинці, а не розвідники.

"Дизель" каже, що до повномасштабного вторгнення росіян у бригаді готувалися заздалегідь.

"Я пам'ятаю, що 18 лютого ми у підрозділі вже готували боєкомплект (БК). У нас була техніка, БТРи, заряджали повний БК, обслуговували техніку, свою зброю. Ми не знали точно [що буде], але вже готувались до чогось, а 24-го лютого вже була тривога і командир роти сказав, що війна. Хлопці були контрактниками, молоді, всі були готові абсолютно і ми одразу виїхали", - розповідає військовослужбовець.

Рота, в якій служив "Дизель", виїхала під Ізюм. Потім вони воювали в районі Осколу і Святогірська, але найбільше часу провели у так званому "Шервудському лісі" між Словʼянськом і Святогірськом. Там же "Дизель" прийняв перший автоматний бій з ворогом.

"Хлопці з іншого підрозділу потрапили в засідку і командир дав команду штурмувати. Нас було 13-14 людей, ми пішли на це завдання. Все уявлялося зовсім інакше. Це не так, як в комп'ютерних іграх чи в фільмах. Фільми і ігри передбачувані, ти знаєш, що далі буде. А в реальному бою спочатку трошки настає "ступор", спочатку не розумієш, що відбувається, а потім розумієш, що з тієї сторони - кацапи, якщо не ти їх, то вони тебе", - розповідає військовослужбовець.

"Дизель" зізнається, що у перші дні великої війни було страшно, як і всім. Але з місяцями військові звикли вже і до вибухів, і до всього іншого, що приносить війна.

"Хлопці не те, щоб були налаштовані, що в будь-який момент можна загинути, але трошки легше до всього ставилися, не так сильно приймали до серця, тому завдання ми виконували, не боючись. "Вперед, вперед, вперед, маруновий берет", - так ми казали", - згадує військовий.

Перші два хлопця з підрозділу "Дизеля" загинули у квітні 2022 року.

"Була ситуація, коли на їхні позиції зайшли дві групи противника. Перша група кинула гранату, а інша відпрацювала з кулемета. Два хлопця загинули - кулеметник і навідник БТР. Це було у "Шервуді". Ми багато часу провели там: були і штурми, і зачистки, і просто окопні бої. Були багато у засідках. Потім ми виконували завдання саме як розвідники: заходили в "сіру зону" і по тижню-півтори могли сидіти, чекати техніку противника", - розповідає "Дизель".

Другий день народження

"У Лозовому [село у Харківської області] взагалі була цікава історія. Ми зайняли позиції, а саме село було трохи в яру. На лівий фланг повинно було зайти підкріплення, Національна гвардія. Їх довго не було, а потім ми почули звук техніки в цьому селі. Ми думали, що це наші хлопці. Командир дав задачу піти в розвідку. Нас три чоловіка спорядились і ми пішли вночі - годині о десятій чи об одинадцятій. Близько ми не підходили, бо навіть якби це були наші, то була б стрілянина.

Прийшли до командира, доповіли, що дійсно є техніка, є люди. Пізніше, десь о другій, він дав нову команду - дізнатися про характер техніки.

Нас було четверо. Вулиці у цьому селищі усі паралельні, ми зайшли на одну з них, вона має довжину приблизно кілометр двісті. Ми пройшли майже всю вулицю і натрапили на техніку. Ми дізнались, що це був "Тигр" [російський бронеавтомобіль], він стояв у дворі. Ми побачили у прилад нічного бачення, що на турелі на "Тигрі" сиділа людина. В контакт ми не вступали, щоб не наводити "шороху".

Командир нашої групи з позивним "Зять" (царство йому небесне, пізніше загинув), побачив цю людину і каже російською мовою: "Здоров, хлопці". Той, що сидів на туралі, питає: "Хто тут?". "Зять" тихенько: "Слава Україні!". Той мовчить. "Зять" ще раз, але трохи голосніше: "Слава Україні!". Той відповідає з російським акцентом: "Що ти сказав?". Тоді стало зрозуміло, що це не наші, що це противник. Ми троє в одну сторону одразу побігли, "Зять" в іншу сторону, але у підсумку всі повернулися на свої позиції, в тому числі "Зять".

Доповіли командиру, приїхали наші дронщики, злетіли і почали працювати.

Я памʼятаю, що зранку цей же "Зять" мене штовхає в ногу, каже: "З днем народження!". Я кажу: "Що сталося?". Він розповів, що на цій вулиці було 11 одиниць [російської] техніки, ми пройшли всі і дійшли до самої тилової".

Поранення і служба у ТЦК

У травні 2022 року "Дизель" отримав перше своє поранення - це сталося під Святогірськом. Тоді по позиціях українських десантників відпрацював російський танк і краматорець отримав контузію середньої тяжкості. "Дизеля" госпіталізували до лікарні, він два тижні пролікувався, ще два тижні проходив реабілітацію, а потім його повернули до бойової частини.

"Ми пішли на контракт з чоловіком моєї старшої сестри, ми були з ним завжди вдвох, завжди були в одній команді і в одній групі, ми з ним вдвох потрапили на госпіталь. Його одразу комісували після поранення, після госпіталя, я приїхав до бойової частини сам. Я пам'ятаю, що перший тиждень чи два мені на душі було дуже погано, бо я знав, що нема мого брата поруч. А потім адаптувався - нові хлопці приходили нормальні, не було конфліктів, не було "аватарів" [алко- чи наркозалежних], - розповідає військовий.

Наприкінці 2022 року "Дизель" отримав бойову травму - під час російського обстрілу його "здуло" з БТР і військовий сильно травмував спину. У січні 23-го року він отримав висновок військово-лікарської комісії, що обмежено придатний до військової служби.

"Командування сказало, щоб я шукав собі місце десь в іншому підрозділі, що у десантно-штурмових військах я вже служити не буду. Першим на думку спав Краматорський ТЦК, бо я - місцевий, хотілося бути ближче до дому. Взяв там відношення, потім прийшов наказ і мене перевели в ТЦК. З травня 23-го року по сьогоднішній день я працюю в ТЦК", - розповідає військовослужбовець.

Мрія - перетворити хобі на роботу

"Дизель" зізнається, що хотів би тихого мирного життя, він мріє після служби в армії відкрити свій тату-салон. Ось як він описує свою мрію:

"Перше татуювання я зробив у 15 років (звичайно ж, батьки не дозволяли), і мені сподобалось! Так, боляче, неприємно, але мені сподобалось. І впродовж місяців трьох-чотирьох я зробив ще два тату, а потім трошки з цим затих, і вже коли проходив безпосередньо службу в армії - і на строковій службі, і на контракті - я вже почав цим займатися "плотно". У кожному місті, в якому я був (а я був в різних областях в Івано-Франківській, Чернігівській, Чернівецькій Київській областях), у кожному місті я був у тату-салоні. Зараз в мене порядка 50 татуювань, я не хочу покидати це діло, я вчусь, роблю хлопцям татуювання. Я - не майстер, не можна сказати, що у мене великий досвід, але мені це цікаво і це своє хобі я хотів би перевести в роботу. Щоб ця робота приносила користь і мені, і людям".