"Росіяни можуть просуватися, але не можуть нас зламати”, — Великдень у Краматорську очима бельгійських журналістів

Жителі Краматорська, як і решти міст України, вже втретє святкують Великдень в умовах повномасштабного вторгнення.

Журналісти бельгійського видання “DeMorgen” побували в одному з храмів Краматорська під час Великодньої служби. Яким вони побачили наше місто — розповідаємо на нашому сайті у перекладі видання Інтент.

"Я не виїжджаю, тому що бог каже мені залишатися тут, тому що на все воля божа", — каже парафіянин Олег, електрик Краматорського комунального господарства, під часом розмови.

"Ну що ти таке кажеш?", — відповідає священник Сергій Капітоненко. "Ми, як церква УПЦ, абсолютно не кажемо людям про те, що вони повинні залишитися. Половина міста виїхала і мешканці міста мають повне на це право, ми поважаємо кожного, хто вибирає свою безпеку і їде в інші місця". Сергій дивиться на Олега, який хитає головою, і відправляє його до колеги — священника Іоана, який перед входом до церкви благословляє людей та святить їхні великодні кошики.

“Ранок неділі, сьогодні Україна святкує православний Великдень. Ми стоїмо перед залитим сонцем Свято Троїцьким собором Краматорська, що сховався в зелених деревах Ювілейного парку. Попри війну, у Краматорську все квітне. Звідусіль до нас віють солодкі пахощі цвіту каштанів та акацій, купа білих квітів на деревах надає прифронтовому місту святкового вигляду. Це, у поєднанні з вірянами, майже змушує забути, що за п’ятдесят кілометрів на південний схід йде шалений бій. Гуркіт української артилерії в передмісті Краматорська повертає нас в контекст”, — написала журналістка Джоан де Рійке.

Ворожі плани

У стратегічно важливому місті Часів Яр точаться запеклі бої. На цьому напрямку армія рф зосередила близько 25 тисяч солдатів, про це повідомив у неділю вранці речник ОСУВ "Хортиця" Назар Волошин. Росіяни хочуть взяти місто до 9 травня, Але вона не зможе цього зробити, сказав речник.

Росіяни ще в передмісті зі східного боку, дорога до центру ще довга. Водночас в українській військовій розвідці не виключають, що падіння Часового Яру є питанням часу. Коли росіяни захоплять місто, вони, безперечно, будуть намагатися рухаються далі на Костянтинівку, Дружківку, Краматорськ і Слов'янськ.

Захоплення Краматорська та Слов'янська було б катастрофічним, оскільки це означає кінець форпосту української оборони на Донбасі. Тому життєво важливо, щоб російські окупанти не потрапили до Часового Яру, наголошує речник. Про нові поставки американської зброї ми не чуємо жодного слова.

Комендантська година

У Краматорську люди сильно стурбовані. "Ми усвідомлюємо, що росіяни скоро зможуть стояти перед нашими дверима”, – каже священник Сергій. "Але я зберігаю надію і впевнений у ЗСУ. Цілу ніч ми молилися за свободу нашої країни і за безпеку воїнів".

Через те, що в Краматорську комендантська година, а Великодня меса починається вночі, минулу ніч на служінні у церкві було близько сотні людей. Сергій відпочине декілька годин, а потім ввечері знову буде готовий до служіння о четвертій годині дня.

Тим часом люди невеликими групами приходять на освячення великодніх кошиків. Священник спочатку окроплює дитину свяченою водою, а потім — великодній кошик. Жінка відкриває банки з водою – вода повинна бути освячена — і переставляє сир, ковбасу салямі та пляшку вина так, щоб свята вода окропила все. Після освячення вони йдуть додому святкувати Великдень із сім’єю, традиційно з їжею та, якщо можливо, пляшкою вина, хоча продаж алкоголю на Донеччині заборонений, поки триває війна.

Український військовий

Біля церкви також з'являється багато військових. Один з них Анатолій – капітан служби розмінування.

"Це перший раз за десять років, коли я мав можливість піти до церкви. Весь цей час я був десь на фронті", — розказує Анатолій.

Фото: Вінсент Хейджес\DeMorgen

Зі своїм худим, напруженим обличчям і торбинкою, в якій лежать пачка вафель, пляшка води та кілька яєць, які він хоче освятити, чоловік справляє враження втомленого та дещо сумного. Зараз він і його команда виконують завдання у Часовому Ярі. "Ми мінуємо і воюємо. Там пекло. Але росіяни наразі не рухаються вперед".

У Анатолія вільний час, але його можуть викликати в будь-який момент і тоді він повинен повернутися на фронт. Коли ми запитуємо, як він оцінює ситуацію в Часовому Ярі, він дивиться на нас відверто і відповідає: "Що ви самі думаєте?". Він тримає руку прямо перед собою. Його рука тремтить. Після чого торкається голови — "Різні струси"

"Мене злить те, що так багато молодих чоловіків в Україні гине. Інші відмовляються йти на військову службу. А Захід? Дякуємо за зброю, але вона трохи запізнилася".

Анатолій пропонує нам солодощі. Потім він розуміє, що дещо більш бурхливий тон може не зашкодити і говорить:

"Росіяни можуть просуватися, але не можуть нас зламати. Можливо, ми помремо. Але ми не здаємось. Україна є і залишиться нашою країною".

Після чого окроплює себе і свої зім’яті пасхальні сподівання святою водою і йде у весняне сонце.

Фото обкладинки: Вінсент Хейджес\DeMorgen